Ворогуючі постросійські паханати, або ж дуже песимістичний сценарій.

Ворогуючі постросійські паханати, або ж дуже песимістичний сценарій.
Поки аналітики, від суворих професіоналів-розвідників до диванних аматорів, обговорюють перспективи майбутнього Російської Федерації, або, як варіант, майбутнього постросійського простору, практики давно взялись до його конструювання. Не факт, що нам сподобається результат їх діяльності, але також не факт, що у них все вийде у відповідності до задуманого. Отже, за порадою давніх римлян, почнемо з яєць.

В країні, яка спробувала рухатись шляхом демократичних перетворень, умовно демократичним способом обрали президента, який дуже скептично ставився до демократії. І саме тому позитивно сприймався більшістю своїх земляків. Саме земляків, бо громадяни це вільні люди, організовані в громади. А тут йому дістались переважно піддані. Новий президент, афілійований із спецслужбами, поглибив їх контроль над політикою та економікою. Фактично, відбулась узурпація влади ФСБ, або ж захоплення держави (state capture). Іншим силовикам, як часто називають в РФ всіх, хто може легально застосовувати силу, дістались в кормленіє менш цікаві харчові ланцюги. Однак, кожна війна трохи міняє баланс сил.

За підсумками Другої Чеченської, лояльні до центральної влади чечени отримали особливий статус, і особливі права щодо силових дій на Північному Кавказі. А також, частково, і за його межами. За підсумками агресії проти України, на окупованих територіях було створено два взаємно незалежних анклави. Один з них, підконтрольний ФСБ, взяв за основу ідеї специфічного прогресорства. Специфічне вітання фантастам Стругацьким, які не несуть відповідальності за прочитання їх ідей служивими, і вітання секті методологів Щедровицького, які саме це і мали на увазі. Другий – ідеї консервативного революціонерства. Вітання Дугіну та іншим учасникам Ізборського клубу. Ось вам і відповідь – хто посварив ці два братніх народи, і чому між Донецьком та Луганськом існує паспортний та митний контроль. Чистота експерименту, та розподіл сфер впливу.

Наші любі стратегічні опоненти дуже часто згадують Другу Світову а.к.а. ВОВ. Згадаймо ж і ми. До початку війни спецслужби успішно шукали ворогів серед військових, і могли відносно легко арештувати навіть маршала. Однак, незалежно від ідеологічних настанов, військові важливіші за тих, хто шукає серед них зраду. Особливо, коли ці військові – переможці. І тут вже маршал Жуков бере реванш за своїх репресованих колег, та арештовує всесильного міністра держбезпеки Берію. А тепер повернемось до сучасності.

Прігожин, "пальцовка".
Фото - Комерсант

Перерозподіл влади при умовно живому Путіні вже почався. Основними гравцями тут є ФСБ та військові. Але також можуть собі дозволити окрему гру власники приватних армій. Ми часто чуємо про ПВК Вагнер і Прігожина. Тому що Прігожин хоче медійності, і давно тримає свої структури, відповідальні за інформаційну війну. Починаючи від тролеферми в Ольгіно, і продовжуючи ведучими пабликів в Телеграм. Однак не закінчуючи. В старі часи (початок 2000х) РФ посідала 2-3 місце в світі за числом ув’язнених на 100 тис. населення. А тепер може і в десятку цього рейтинга не входить. Куди поділись зеки? Виправились і записались в колгосп, як ліричний герой Шукшина, влаштувались викладачами блатної субкультури (АУЕ) в середні школи? Навряд. У більшості вони стали бійцями. Прігожин охоче бере до себе всіх засуджених за насильницькі злочини. Чи цим займається один Прігожин? Скоріш за все, не один. Здогадка: его пример другим наука. Інші помітні від землі бізнесмени теж тримають боївки, хоча і в меншому маштабі. Але тут автору трохи бракує даних. Отже,

Песимістичний сценарій для постросійського простору це перетворення його на арену змагань ворогуючих паханатів. Яким дістанеться зброя, типова для регулярних армій. Оптимістичний, але зовсім фентезійний – перемога демократичної опозиції на вільних виборах, які стануться одразу після смерті Путіна. Але скільки дивізій має ця опозиція, і чи є вона правдиво демократичною? Після смерті Садама Хусейна його люди організували ДАЄШ а.к.а. Ісламська Держава. Садам мертвий, та справа його живе. Зауважимо, що з точки зору теорії систем сучасна РФ на порядок складніша за Ірак, Лівію або Сирію. І де в трьох згаданих державах настала перемога демократів після смерті диктатора?

Ще один оптимістичний сценарій – підйом національно-визвольних рухів, локальні союзи регіональних еліт із націоналістами, прагматики з ідеологією. Три чарівних слова (Хватит кормить Москву) звучатимуть значно частіше. Корінні народи згадають про свої культурні права, а регіональні еліти випробують на міцність кремлівську вертикаль влади, як вони це вже спробували на початку 90х. А кому дуже сильно не подобаються націоналісти, є широкий вибір із трьох сценаріїв – прогресорство як в Донецьку, консервативна революція як в Луганську, і паханати Прігожина, АУЕ в кожну хату. В усіх трьох варіантах влада офіційно користуватиметься піджин рашен. І вивчення мов корінних народів не буде обов’язковим.