В нашій загалом пристойній школі був мішаний склад учнів, включно з нащадками глибинного Євбазу, місцевих росіян-старовірів і польської шляхти. Але до них періодично додавались діти призначених в Київ кадрів, які несли за собою інші звичаї.
Старші не вважали молодших за людей, позитивні стосунки встановлювались або з однокласниками, або, рідше, з кимось із сусідньої вікової групи, плюс-мінус один рік.
Не пам’ятаю, чим і кого я образив, бо загалом не був агресивним. Але одного разу мене зібрались бити аж четверо молодших учнів. Які знали про мене тільки в якому класі я вчусь, і прізвище. Пушкарь, мьі тебя сейчас будем бить! А за что? За все хорошее! У малого був дуже дивний вираз обличчя. Він явно наслідував когось із старших, і намагався зробити мені страшно. Це було дивно, бо нормальні київські мені б пред’явили якийсь конкретний епізод. Вони були не настільки слабшими, щоб я міг просто ігнорувати погрозу. Отже, я зробив боляче чувачку, який штовхав цю промову. Решта розбіглись. Можливо, одного з них звали Вовочка, і після цієї історії він записався на дзюдо… А ще декілька учнів, на рік молодших за мене, пішли в колонію за розбій і злісне хуліганство. Їх забирали на допити прямо з уроків.
Порівнюючі стосунки сучасних українських дітей із тим, що було в Києві на піку змосковщення, можу сказати, що тоді переходили до фізичного насильства значно легше. На додачу, цей розподіл був дуже нерівномірним. Я жив у відносно спокійному центрі; але знав, в яких районах мені краще не з’являтись. Бо ключовим питанням там було: кого тьі знаешь?
На новому масиві, де я знав своїх не дуже благонравних ровесників, мій знайомий Вася мав 8 названих братів, які за нього вписувались у будь-якому випадку, і близько 60 друзів. Іноді вони всією кодлою йшли бити іншу кодлу. Там у певний час міліція не заходила у двори навіть по троє. Бо це був ризик отримати по голові від нарваної молоді.
Але і міліція на масиві не була гуманною. Якщо хтось вже попадався міліції на кримінальному порушенні, був жорстоко битий при затриманні чи після, не дивлячись на вік.
Ліхіє девяностьіє (тм), відомі піплу з язьічньіх серіалів, відпочивають порівняно із реальними київськими вісімдесятими, значно лихішими. Діти, які народились в селі, і потрапили в новостворений міський ландшафт, стали проблемними підлітками. Заодно, частина з них намагалась поводити себе підкреслено по-міськи, і триматись подалі від минулого. Ось тут і були помічними вибіркові знайомства із центровими киянами. Ми відносно легко знаходили спільну мову. Коли хтось був не правий, йому чітко говорили, в чому саме полягає помилка. Мінімальне вибачення мало матеріальний відповідник – виставити пляшку горілки. Але це вже був наступний смак дитинства, що заслуговує на окрему нотатку.
Київські школярі, 1983
фото Patrick Murphy
Спроба інтерпретації. За 40 років.
Чому носії російської культури не розуміють українців? Бо навіть не намагаються. І про свої хотіння повідомляють неявно, що зменшує шанси домовитись, користуючись українськими практиками. В них є готові образи колективного Іншого, і якщо Інший ним не відповідає, московит хапається чи то за цеглину, чи то за АК-47, чи то біжить до пускової установки ракети. Зупинити його агресію може хіба що душевна розмова. Якщо її передує фізичне насильство або приниження, тоді дійде. Після цілющого копняка, спрямованого у вразливу частину тіла.
Для танго треба двоє. Так само, двоє потрібні для БДСМ-зв’язку. Один домінує, інший приймає домінування. Якщо домінанту не підкоряються, він чи вона так і ходить із невдоволеною невротичною потребою, доки знайде наступну жертву. Просто забути про умовно свого садиста не вийде. Доведеться явити трохи жорстокості, щоб встановити дистанцію. Це базова культурна прошивка, яка приходить до наших північних сусідів не з Толстоєвскі Болшой балет (с), а з груповою соціалізацією, де сім’я відіграє меншу роль, ніж у нас, з дитячими казками і мультами.
Ви маєте самі зрозуміти, чому вони до вас причепились. А причепились до вас тому, що можуть. Можливо, ви таки їх самі спровокували. Герой українського письменника Захер-Мазоха індивідуально допоміг Ванді фон Дунаєфф відкрити в собі домінатрікс. Так і українці допомогли московитам замість задрипаного князівства відчути себе потужною континентальною імперією. А самі із вільних козаків перейшли на ролі сержантів в чужому війську. Герой Захер-Мазоха згодом сильно напружився своїми стосунками з мадам. Аналогічно, українці, кажучи дуже м’яко, за перші 200 років напружились своїми стосунками з імперією. А далі був геноцид як покарання за спробу розриву стосунків; тут вже політкоректні видповідники не добираються. Де наш контракт? Де наше взаємно зрозуміле стоп-слово? Адже саме цим відрізняються БДСМ-стосунки за згодою сторін від звичайного криміналу. Психологія здорової людини не схвалює БДСМ, але толерує, за умови, що учасники лишаються відносно цілими. Хто і наскільки цілим лишиться після цієї війни, і чи буде вона останньою, питання поки що відкрите...
