Наприклад, в селах та містах відьмою називають і жінку, яка лікує травами та замовляннями, і яку варто було б назвати знахаркою, і бабку-шептуху, яка викачує яйцями та палить клоччя, читаючи народні молитви, в яких збереглося досить мало від їх позахристиянської природи, і жінку, яка діагностує через “бачення” та лікує тварин чи людей накладанням рук та замовляннями, і мала б називатись цілителькою. Відьмами можуть називати жінок, які отримали якусь силу чи бачення спадково, і яких навчав хтось з роду. Так можуть називати жінок, які від природи “щось бачать”, “чують” чи “передбачають”, мають надчутливість чи надемпатію, володіють “силою”, але ніде не вчились і ніхто їм знання не передавав. Раніше так називали й бабок-пупорізок, які в селах та містах приймали роди у жінок, і для свого часу та обставин володіли непоганими лікарськими вміннями, втім, поєднуючи це з замовляннями та ритуалами. Відьмами називають також жінок, які мають “силу” та навчались в якихось потаємних школах різних напрямків, одним з яких є церковна магія. Всі ці категорії оперують різними поняттями, дещо різною картиною світу та світобудови, і, якщо вони застосовують свою силу та знання, то й різними методами, засобами та ритуалами.
Відьмою можуть називати і просто злу чорнороту жінку, чи красиву харизматичну незалежну жінку, за якою побиваються багато чоловіків, тоді як насправді в цих обох випадках нічого магічного чи відьомського насправді немає. Чи жінку, яка щось десь почула і вирішила щось підсипати чи підлити, щоб нашкодити сусідам. Також так можуть називати й різного роду шарлатанів, які вірять (чи й не вірять) в свою надприродну силу і використовують це задля власного збагачення чи підняття власної самооцінки.
До речі, в більшості з цих категорій є й чоловіки, ця справа не є суто жіночою. Але на моїй пам’яті їх не називали відьмаками. Часто казали: “він щось знає” чи “він щось вміє”.
Переважна більшість відьом (окрім шарлатанів) абсолютно щиро вірить в Бога (чи Богів, якщо це не християнська традиція). Те, що відьма не може зайти в церкву - це міф, поширений численними літературними спекуляціями на цю тему.
Більшість з них є щирими та старанними прихожанами церкви, якщо цього не забороняє традиція, в якій вони перебувають. І навіть більше того - відьми, які перебувають в традиції церковної магії, яка насправді є однією з найсуворіших щодо способу життя та зобов’язань, взятих на себе, мусять ходити в церкву не тільки на абсолютно всі рокові свята, а й на багато інших свят з церковного календаря.Вони там і щиро моляться, і виконують обряди з свого власного ритуалу.
До речі, колись мій покійний дід розповів мені, як можна розпізнати відьму на Паску. Він сказав, що треба дивитись, чи якась жінка хапається за клямку дверей церкви з зовнішнього боку перед тим, як процесія з священником на чолі почне виходити з церкви для хресного ходу перед освяченням великодніх кошиків. А також на жінку, яка в цій великодній процесії пхається вперед, щоб йти прямо за священиком і хапає його за ризи. От тільки побачити це дуже важко, бо відьми в цей момент “відводять очі” всім оточуючим - люди можуть дивитися прямо на неї, але не бачать чи не помічають, що саме вона робить.
І от колись, коли ми святили паски, я згадала ці дідові слова і почала дуже уважно дивитись на двері церкви перед виходом процесії. І дійсно, старша жінка дуже прудко вибігла з церкви і схопилась за клямку з зовнішнього боку дверей церкви. Враховуючи те, що двері церкви на кінець Великоднього богослужіння традиційно відчинені навстіж, це виглядало дуже дивно, але ніхто не дивився і не звертав уваги. Потім ця ж жінка дуже прудко побігла за священником, коли він з процесією і хоругвами почав обходити церкву три рази, і хапала його за ризи.
Я розповіла про це брату і вказала на жінку. Це була мати одного з його ровесників. І він чомусь не засумнівався в моїх словах, а сказав, що це багато чого прояснює.
Пізніше, через багато років, я розповіла про цей випадок людині, яка перебуває в традиції церковної магії. Вона підтвердила, що ці дії є одними з ритуалів церковної магії, і що ця жінка навряд чи перебуває повністю в традиції, бо це вимагає неймовірної дисципліни і помітно зміненого способу життя, але вона знає якісь елементи саме з цієї традиції. Наскільки я пам’ятаю, хапання за клямку дверей робиться задля зняття своїх особливих гріхів з себе терміном на рік. Вони умовно переносяться на клямку. А хапання попа за ризи - це банальне присвоєння собі частини вищої сили і влади, яка проходить через священика під час найважливішого християнського ритуалу, з подальшим використанням її потім на свою користь.
Тому, якщо є час та натхнення, можете теж спробувати побачити відьму в Великодню ніч. Бо те ж саме вони роблять і у великих містах, і у селах. До цих пір.
* ілюстративне фото - двері церкви в селі Старий Диків
джерело - Церкви Любачівщини: Старий Диків
