Переважна більшість з них має на меті примноження чи збереження урожаю зокрема та загального добробуту назагал.
Деякі з них я мала можливість спостерігати в побуті ще принаймні наприкінці XX сторіччя в сільській місцевості. Враховуючи те, що в 90ті роки минулого сторіччя багато хто отримав паї, і задля виживання почав чи продовжував тримати господарство та обробляти землю, це послугувало поштовхом до повернення чи принаймні не приховування побутових магічних звичаїв та практик, пов’язаних з землеробством чи веденням господарства.
Однією з таких практик є зАкрутка (з наголосом на “А”), яку робили на полі наприкінці жнив.
Закрутка - це жменя колосків жита, пшениці, чи іншої зернової культури, які залишали на полі не вижатими серпом чи нескошеними, заламували і зав’язували у вузол певним чином. Закрутку робили тоді, коли все поле було скошене чи вижате, і пов’язане в снопи чи складене в копиці. На закрутку завжди залишали жменю красивих колосків наприкінці поля. Зазвичай закрутку робила хазяйка - найстарша жінка роду, яка брала участь в жнивах. Я бачила, як робили закрутку, десь в 90х роках минулого століття, але не впевнена, що пам’ятаю, які при цьому промовляли слова, і чи промовляли взагалі. Окрім зАкрутки та інших оберегових речей, пов’язаних з господарством, старша жінка роду по жіночій лінії відповідала за захист та благополуччя молодших членів родини, особливо дітей. Вона мала право давати благословення на одруження, на вибір імені дитини в роду, на якусь велику справу. Їй могли приносити на благословення та схвалення немовлят з бокових ліній роду. Вважалось, що її благословення оберігає від хвороб та дає благополуччя.
Закрутка як магічне дійство несла в собі подвійну мету. З одного боку, це жертва Землі та богам (духам), яких не згадують, але мають на увазі, подяка за зібраний врожай. З іншого боку - це “зав’язування” плодовитості поля, зібраного врожаю і всього достатку та благополуччя, яке з цим пов’язане, на сім’ї хазяїв і для неї. Магічне дійство, щоб достаток і благополуччя протримались до наступного року, до наступного врожаю. І саме тому, коли хазяї знаходили на своєму полі закрутку, яку вони не робили, це було проблемою, яку потрібно вирішувати. Бо це означало, що відьма чи навчена нею людина “закрутила” їх благополуччя для себе, щоб все, що вони здобували, перетікало енергетично до неї та працювало задля її власного благополуччя та достатку. В найгірших випадках закрутку могли робити й на смерть господаря. В таких випадках запрошували знаючу людину, яка вміла ритуально правильно розкрутити закрутку і повернути втрачене його власникам чи відвернути пороблене лихо. Я особисто не зустрічала закруток, зроблених “чужими” чи відьмами, проте чула, як говорили “А подивись-но на поле, чи відьми закруток не поробили, а то ж біда буде”.
Не знаю, чи збереглася ця практика тепер, коли зернові прибирають косаркою чи комбайном, чи відмерла як частина традицій, пов’язаних виключно з ручним трудом. Один з варіантів цієї традиції - це залишання на полі “бороди” (маленької невикошеної ділянки), яку залишали стояти на полі і обсипатися зерном. І ця традиція вижила навіть при механізованому збиранні врожаю.
Як і закрутка, борода служить пожертвою богам та силам, які допомогли виростити та зібрати врожай. Проте зАкрутка багатофункціональна - це і оберег, який “закручує”, зберігає благополуччя хазяїв на рік до нового врожаю, і жертва вдячності за урожай; тоді як борода несе функцію лише жертви-подяки силам та духам, що відповідають за урожай.
Загалом борода є лише одним прикладом з цілого ряду побутових ритуалів, в основі яких лежить залишання “чогось” для інших чи для невидимих сил. Наприклад, у нас ніколи не обривали повністю з дерева вишні, черешні, горіхи чи інші плоди. Завжди залишали трохи на вершечку. Казали, що для птахів. Інколи на городі залишали стояти невибраними декілька буряків чи інших овочів. Коли ходили в ліс по гриби чи ягоди, поганим тоном вважалося вибирати все під чисту чи під корінь. Завжди залишали пару малих грибочків чи невибрані ягоди “для лісу”. Загребущих же людей, які забирали з лісу все під чисту, незалежно від того, чи воно їм потрібно чи ні, вважали непутящими, нечистими, невихованими, безнадійними, умовно кажучи, “жлобами”.
Цікавим моментом є те, що всі учасники процесу зазвичай розуміли і знали, що вони залишають “закрутку” чи “бороду” чи плоди/овочі/ягоди/гриби для когось, що це є пожертвою чи даром комусь, але той “хтось” чи “ті” залишались неназваними, чи це не проголошувалось вголос серед звичайних людей. З одного боку, звертання до магічних сил вважалося гріхом, бо домінуючою релігійною традицією була і є саме християнська. А з іншого - побутові магічні практики були і є частиною щоденного побуту, такою ж, як піти нагодувати домашніх тварин, скосити сіно чи прополоти город. Вони не стигматизувались і не засуджувались, і саме не називання вголос сил, до яких звертались, слугувало якимось невидимим вододілом між “гріхом” та “негріхом” в цьому контексті для звичайних людей. Тоді як магічні практики - знахарі, бабусі-шептухи, “ті, що щось знають” могли називати магічні сили чи сутності і звертались до них усвідомлено. Але сам їх рід занять вважався потаємним, тим, що не потребує розголосу і не зовсім схвалюється, хоча всі оточуючі їх знали і до них звертались.
