В етичних принципах більшості антропологічних асоціацій присутній пункт про уникнення професійної співпраці з державними органами. І в цьому є певний сенс: як показує досвід, нема такого професійного доробку, з якого б політики не могли зробити якесь людожерське дикунство. З іншого боку, саме тому багато дослідників не поспішають набувати членство міжнародних фахових асоціацій – бо нема сил спостерігати за настільки ж ідіотськими, настільки ж впертими і послідовними рішеннями некомпетентних в базових питаннях соціальних наук політиків, і час від часу муляє підказати їм щось дуже банальне.
Ось, наприклад, спроби аналізувати дії кремлівського режиму в рамках раціональних моделей комунікативних, зокрема, економічних практик, притаманних нашій цивілізаційній парадигмі є від початку помилковими.
Саме про це писав ще в 1922-25 засновник структурного підходу в соціальній антропології Броніслав Малиновський у своїх монографіях «Argonauts of the Western Pacific» і «Kula ring», де аналізував багаторівневі практики обміну подарунками в меланезійських племенах заради зміцнення політичної влади та підвищення свого соціального статусу. Для кращого розуміння, з чим ми маємо справу, дуже допоміжною є навіть не самі ці книги, а дискусія з їхнього приводу між Малиновським і французьким етнологом Марселем Моссом, яка дозволяє краще зрозуміти феномен т.зв. Gift economy (економіки дарування).
Справа в тому, що в неринкових суспільствах, де не існує чіткої інституціалізованої системи економічного обміну, складна система обміну авансовими дарами та пов’язаних з нею соціальних ритуалів виконують не лише економічні, але також споріднені релігійні та політичні функції, які не можна чітко відрізнити одну від одної і які взаємно впливають на характер застосованих соціальних практик. Зрештою, дослідниками розкривається складна і цікава структура такого роду економічних відносин, коротше, рекомендую ознайомитися, це насправді цікаво і корисно.
Російська економічна модель, попри всі намагання адаптувати її до світової моделі, традиційно залишається позаринковою, позаекономічною «економікою дарування», і саме в цій парадигмі її і треба розглядати. Тоді стають зрозумілими всі квазі-ритуальні дії з підкупу західних політиків, зі знищення продуктів і ресурсів (демонстративне чавлення «підсанкційних» товарів екскаваторами, спалення газу, тощо), з введення абсурдних обмежень і «контрсанкцій» - це повний аналог добре відомого ритуалу роздавання подарунків і знищення майна північноамериканських корінних народів потлач.
2018 р.
Так само, як і вожді американських індіанців під час ритуалів потлачу, поводилися і російські купці під час свої кутежів: вимірюючи свій соціальний статус і авторитет тим, хто більше зробить подарунків і більше змарнує в розгульному угарі грошей і власності. Так само як меланезійські аборигени долали сотні кілометрів, щоб подарувати далеким сусідам намисто з мушлів, так і російська влада «дарує» західним політикам, експертам та журналістам скажені гроші і синекури в державних компаніях, створюючи спільноти, пов’язані специфічними непрямо визначеними зобов’язаннями і сподіваючись на майбутню взаємність.
wikipedia.org
Отже, не слід намагатися пояснювати дії російської влади в рамках наших цивілізаційних парадигм (чого варті лише історії заборон потлачу в Канаді і США) – це питомо інша поведінкова модель, яка дивним чином поєднує в собі комунікативні, релігійні і політичні функції архаїчних суспільств.
І в цьому контексті окремо варто зауважити, що і корупція в певних суспільствах чи спільнотах може також мати неекономічну природу, тому намагатися боротися з нею економічними інструментами є непродуктивною витратою часу і ресурсів…
