Також цікавою є така собі ситуативна версія «драматік лавсторі»: кажуть, що штабні вписувати своїх фронтових коханців та коханок до списків тих, хто брав участь в бойових діях, щоб отримувати преміальні; родичі солдатів поскаржилися у військову прокуратуру, було призначено перевірку, і в ніч перед ревізією командири запросили своїх коханих до батальйонної лазні, напоїли їх до несвідомого стану, а потім всіх розстріляли за лазнею, - щоб позбутися свідків і приховати таким чином розтрати. Ця байка, найімовірніше, походить до солдатських байок часів «афганської» війни, коли історії про вбивства залучених до розкрадання армійського майна і коштів коханок були дуже поширеними серед воєнного контингенту.
А ще кажуть, що коли депортовані намагаються повернутися додому, то виявляють у своїх домівках окупантів, навіть з родинами. І ще добре, коли це якісь буряти, бо з ними ще можна домовитися. Бо якщо це кадирівці, то вони можуть пограбувати, побити, зґвалтувати чи навіть вбити і жодної ради тому нема… (такого шталту історії - про відбудову соціальних ієрархій в новозахоплених спільнотах в імперському середовищі, і які мають в окремих випадках фактичне підґрунтя, насправді циркулюють на окупованих територіях з 2014, і їхня активізація зараз є цілком прогнозованою).
Коротше кажучи, з активізацією бойових дій, тотальною мобілізацією, насильницькими депортаціями і колапсом інфраструктури наратив на окупованих територіях істотно хаотизувався, а дискурс еволюціонував в бік розуміння справжньої структури імперської «дружби народів» і «єдності»: місцеві починають розуміти яке місце і роль приготовано для них в стратегії «рускава міра», і яким сортом «рускіх» вони насправді є…