Послання «Письменникам і поетам»
Зрозуміло, що різні професійні та непрофесійні групи та спільноти мають зіграти свою роль у складі кожного суспільства. Кожна група несе свою частку і міру відповідальності за успіхи і невдачі свого суспільства, позаяк вона зважена на вагах вищої відповідальності. деякі групи було звинувачені в занепаді своїх суспільств, позаяк своїм наставництвом вони змогли оживити мертві надії, надихнути їх праведним духом повстання та революції, надати спроможність відрізняти чорне від білого і силою обирати між чорним і білим, однак, як з’ясувалося згодом, вони виявилися занадто повільними і неспроможними виконувати свої обов'язки, отже не змогли скласти вірного курсу своєї нації.
Я не можу нічого сказати про обов'язки кожної групи, але, колись звернувшись до наших братів письменників та поетів, я написав лише кілька рядків в надії на їхнє розуміння своєї ролі в досягненні успіху, в їхньому подальшому розвитку та відповідальності. Я з більшим задоволенням можу витратити кілька годин у своєму садочку, змішуючи у світі вищих таємниць м’які і дуже сміливі слова з наповненими ароматом вітрами, поруч з такими солодкими для кожного серця, заспокійливими та сповненими ніжними сльозами очима.
Я ніколи не буду диктувати своїм братам-письменникам і поетам, що робити, а чого не робити, бо диктат є вищою прерогативою того, хто обіймає посаду командира, а я вважаю їхнім правом бути вільними, незалежними та процвітаючими відповідно до їхніх побажань, фантазій, примх та минливостей життя. Живіть повним життям, але називайте чорне чорним, а біле - білим, використовуйте свої таланти та сили, щоб вселити щасливий дух нового життя в неживе тіло суспільства.
На кожному критичному етапі з’являється багато людей, хто хоче виступити в образі поета чи письменника і прославити свої імена, перевіривши свої пальці на лютні мистецтва; але того благочестя пера, яке є особливістю нашого суспільства, на жаль, багато хто з поетів позбавлений.
Ті, хто справді відданий своєму перу, залишаються відданими побожності. Кожне слово та фраза в їхніх віршах та прозі часто підживлюються ароматом кривавих троянд, холодними коливаннями прагнень, задухою болю та дощем сліз. І знову з’являється у формі лірики, вірша, оди, байки, оповідання чи роману.
Варто зауважити поетам, що коли втрачається здатність нації виживати, їхня поезія та література стають опіумом для людей; поети та письменники народів, які вижили, торують шлях прогресу своєї нації. Інші стають факелами, і їхні слова час від часу здатні вдихнути життя навіть в мертвих.
Але називати добрими руки, які забивали людей до смерті, називаючи їх «чистими», давати вбивцям право гордитися ім’ям демократів і втомлюватись від своєї гордості, - це слід вважати великою зрадою і злочином, що їх ми визначаємо як літературні. Жодні білі плями ніколи не зможуть замаскувати плями чорні.
У часи процвітання, заспокоєння та добробуту не викликало б занепокоєння чи розчарування, якби люди цікавились витонченими жартами і гумором. Але в той час, коли в країні вирують пожежі і руйнування, любов до витонченого і захоплення жартівниками, описами ситної їжі, прекрасних мулл з великими очима і чорним волоссям має вважатися невіглаством і дурістю, чого поціновувачі і послідовники літературного жанру напевно будуть уникати.
Буде багато письменників, чия сила великої сили, міцного пера та дієвої мови все змінить, але, не дотримуючись принципів авторства, один буде розглядати його твір лише з метою його критики, бо він сам по собі. Письмо не зберігає благочестя пера, тому письмо, поезія та рима, на мій погляд, вплітаються в котушку слів, коли перо письменника і поета дотримується меж благочестя.
Буде багато письменників, чия сила великого таланту, міцного пера та дієвої мови буде здатна все змінити; але, не озираючись на обличчя автора, люди будуть читати твори критично, бо твір житиме власним життям. Написане не зберігає чеснот пера, тому проза, поезія чи пісня, на мій погляд, вплітаються в загальне мереживо наших слів, лише коли перо письменника і поета дотримується меж благочестя.
мулла Насім-Заде, 31 березня 2021
Message “to Writers and Poets”
It is clear that different professional and non-professional groups and communities have a role to play in each society. Each group bears its share and measure of responsibility for the successes and failures of its society, because it is weighed on the scales of higher responsibility. some groups were accused of the decline of their societies because their mentorship was able to revive dead hopes, inspire them with the righteous spirit of uprising and revolution, give them the ability to distinguish black from white and force them to choose between black and white, but it turned out too slow and unable to perform their duties, so they could not make the right course of their nation.
I cannot say anything about the responsibilities of each group, but once I addressed our fellow writers and poets, I wrote only a few lines in the hope that they would understand their role in success, in their further development and responsibility. It is with great pleasure that I can spend a few hours in my garden, mixing soft and very bold words with fragrant winds in the world of higher secrets, next to such sweet for every heart, soothing and tearful eyes.
I will never dictate to my fellow writers and poets what to do and what not to do, because dictation is the highest prerogative of the commander, and I consider it their right to be free, independent and prosperous according to their wishes, fantasies, the vagaries and accidents of life. Live a full life, but call black is black and white is white, use your talents and strength to instill a happy spirit of new life in the inanimate body of society.
At each critical stage, many people appear who want to act as a poet or writer and glorify their names by testing their fingers on the lute arts; but the piety of the pen, which is a feature of our society, unfortunately, many of the poets are deprived.
Those who are truly devoted to their pen remain devoted to piety. Every word and phrase in their poems and prose is often nourished by the scent of bloody roses, the cold fluctuations of aspirations, the suffocation of pain and the rain of tears. And it reappears in the form of lyrics, poetry, ode, fable, story or novel.
It is worth noting to poets that when a nation's ability to survive is lost, their poetry and literature become opium for the people; the poets and writers of the surviving peoples pave the way for the progress of their nation. Others become torches, and their words from time to time are able to breathe life even into the dead.
But to call good the hands that killed people to death, calling them "clean," to give the murderers the right to be proud of the name of the Democrats and to tire of their pride, is to be considered a great betrayal and a crime that we define as literary. No white spots will ever be able to mask black spots.
In times of prosperity, reassurance and rest, it would not be a cause for concern or disappointment if people were interested in subtle jokes and humor. But at a time when fires and destruction are raging in the country, the love of grace and admiration for jokers, descriptions of hearty food, beautiful mullahs with big eyes and black hair should be considered as ignorance and stupidity, which connoisseurs and followers of the literary genre will probably avoid.
There will be many writers whose power of great power, strong pen, and effective language will change everything, but without following the principles of authorship, one will consider his work only for the purpose of criticizing it, because it is in itself. Writing does not preserve the piety of the pen, so writing, poetry and rhyme, in my opinion, are intertwined in a coil of words, when the pen of the writer and the poet adheres to the limits of piety.
There will be many writers whose power of great talent, strong pen, and effective language will be able to change everything; but without looking at the author's face, people will read the works critically, because the work will live its own life. What is written does not preserve the virtues of the pen, so prose, poetry or song, in my opinion, are woven into the general lace of our words only when the pen of the writer and the poet adheres to the limits of piety.
Mullah Nassim-Zade, March 31, 2021
