За їхніми спостереженнями, наразі найбільш розповсюдженими мотивами втечі є страх і огида, але страх бути вбитим на війні стоїть не на першому місці. Більшість з втікачів, насправді, мали способи уникнути мобілізації, але головним рушієм був страх стати соціальним вигнанцем, ізгоєм, піддатися негативним санкціям всередині своєї соціальної групи – бо більшість друзів, колег, родичів, знайомих підтримують війну і схвалюють модель поведінки, яка передбачає участь в ній і, відповідно, засуджують ухиляння.
На другому місті був страх інституційних репресій з боку держави – не лише за ухиляння, а радше за загальну несхвальну поведінку чи навіть образ думок. І лише на третьому – страх загинути чи отримати поранення на війні.
Окремо цікаво, що більшість з втікачів загалом усвідомлюють, що ймовірність спричиненого війною політичного, соціального і економічного хаосу в РФ є дуже високою, але переважною більшістю це не розглядається як актуальна мотивація втечі.
Також дані проведених інтерв’ю дозволяють зробити оцінки, що в залежності від віку, освіти, економічного статусу, типу населеного пункту, тощо, підтримка війни в російському суспільстві тримається десь на рівні 65-85%. При цьому варто зазначити, що «підтримка війни» не обов’язково є підтримкою Путіна – серед тих, хто підтримує війну є чимало тих, хто виступає проти чинної кремлівської влади. В поточних реаліях поняття «підтримка війни» для росіянина обов’язково включає ненависть до визначених ворогів, необхідність їх показово покарати, а також відновити специфічно уявлену історичну справедливість (від «повернення несправедливо відторгнутих земель» до відновлення «геополітичної ролі держави»).
Отже, мабуть, не варто дивуватися поведінці мобілізованих росіян – вона цілком відповідає соціальним настроям їхнього суспільства.
