Ненависть це дуже сильна емоція. Як кохання, тільки з протилежним знаком. Як і кохання, вона передбачає сильний зв’язок з об’єктом. Розумію тих, хто ненавидить; бо здатність до цієї емоції входить до базової прошивки людини. Навіть не культурної, а біологічної. Це робота соціального науковця - розуміти інших людей. Або, принаймні, намагатись зрозуміти.
Якщо свобода вираження поглядів поширюється на оціночні судження, то вона ж поширюється і на емоції. Кожний має право сказати: я це ненавиджу. Так само, як має право сказати: я це люблю. Заборонивши публічне висловлювання ненависті, ми не заборонимо почуття людей, які її відчувають. Витіснені емоції мають властивість повертатись, і спрямовуватись не на тих, ким вони були викликані початково. Наприклад, на тих, хто забороняє вільне висловлювання. Самоконтроль тут більш помічний. Людина сама відповідає і за емоції, і за наслідки їх поширення.
В одному із своїх перших самостійних досліджень автор виявив, що серед всіх базових (фундаментальних) емоцій, які розрізняє психологія, для українців є табуйованою зневага-презирство. 25 років тому я не зрозумів, що цей блок нам поставив совітський геноцид. Не можна було звичайним українцям демонструвати зверхність і зневагу. Спочатку вислужи номенклатурну посаду, а вже тоді можна комусь робити козячу пику, наче ти вища істота. З суб’єктивного досвіду автора, демонструвати зверхність в СРСР могли партнійні і господарчі номенклатурники. А також, ситуативно, працівники торгівлі і сфери обслуговування у стосунках з клієнтами. Щоб якийсь туземець зневажав старшого за званням великороса, такого в (інтер)націоналістичному СРСР бути не може. А навпаки, великоросу зневажати туземця? Скільки завгодно.
Повертаючись до базових емоцій, як їх тлумачила стара індійська філософія, тих емоцій є всього 9. 4 позитивних, 4 негативних, і одна нейтральна – спокій. Спокій важливіший за решту. Він аналогічний до числа нуль в арифметиці; щодо нього виставляється баланс між позитивним і негативним, між спрямованим на себе та назовні. Мудра людина вміє регулювати свої емоції та користуватись ними як інструментом. Менш мудра імпульсивно слідує за ними, втрачаючи здатність до осмислених дій, і послідовно потрапляє в халепи. Визнана в світі психологічна теорія емоцій Керол Ізард розрізняє аж 13 базових емоцій (https://link.springer.com/book/10.1007/978-1-4899-2209-0). Але дечого важливого в цій часто цитованій теорії бракує. Так, саме спокою.
В світі не існує позитиву, окремого від негативу. Хто сумнівається, хай пошукає батарейку, що має плюс, і не має мінуса. Психіка людини працює значно складніше від батарейки.Тому віруючим в суцільний позитив в умовах війни доведеться або поміняти свою віру на щось більш практичне, або остаточно втратити зв’язок з реальністю. Вірно і зворотнє. Людина, яка бачить довкола лише негатив, має проблему, з якою бажано сходити до доктора і попросить виписати антидепресанти. Бо скоріш за все це або посттравматичний стресовий, або депресивний розлад. Не бійтесь перевірених медиками таблеток. Бійтесь універсальних позамедичних засобів від всього одразу. Тим, хто на додачу до персональної чорнушної візії, розмовляє мемасиками, і голосом поганого актора вимовляє слово (Бєзнадьога), потрібна більша доза таблеток. Але не алкоголю.
Емоції це теж ресурс, який варто витрачати дозовано. Як хірург не має співчувати кожному, кого він оперує, так військовий не має ненавидіти кожного, кого він вбиває. Сльоза хірурга над пацієнтом не лікує. Злість військового не виграє битви. Методи, якими московити накручують піпл за себе і проти себе - спадок воєн ХХ століття. Коли в атаку гнали натовп людей від сохи, і вони кололи штиками інший натовп людей від сохи, яким так само випадково дістався штик. Якщо ми збираємось перемогти, нам варто виробити новіші методи, такі самі ефективні, як Джавелін проти танку Т-72.
Презирство значно ощадливіше, ніж ненависть. За що ми маємо поважати військових злочинців? А ні за що. Здогадка: носії російської імперської культури звикли, що дехто їх ненавидить. Ненавидять? Значить, або бояться, або заздрять нашій величі. А що хтось може відверто зневажати, особливо українці, це для них новина, і принаймні частина московитів це сприйме як чутливий удар нижче пояса. Той самий невроз, про який я детальніше написав в нотатці Консервативна революція з точки зору психоналізу
Чи варто боятись додатково розсердити тих, хто відверто заявив намір нас знищити, і давно почав його реалізовувати? Від того, що піддані кремлівської влади більше сердяться на нас, у них максимум підвищиться тиск і зменшиться статевий потяг. А ресурсів для продовження агресії більше не стане.
Персонажів, які знімають на камеру тортури полонених, крім кримінального покарання, заслуговують на презирство. Це презирство поширюється на московитських так званих сучасних митців, які намагались нам впарити ту саму художню (ре)травматизацію під виглядом мімо-реала в Бабиному Яру. Припускаю, що персонаж, який ріже в кадрі українського полоненого, вчився знімати відео, надихаючись саме творчістю Хржановського, його постановочним БДСМ- гіперреалізмом. Але і Хржановський брав уроки відмороженості у правого радикала Тесака, який навіть до знайомства з альтернативно обдарованим режисером міг декому дещо відрізати. Один збоченець відрізняється від іншого переважно тим, що він досі може поїхати на міжнародний кінофестиваль. І поскаржитись, що йому не дають реалізуватись в Україні. Тому, будь ласка, припиніть тягнути в Україну арт- збоченців з російськими паспортами. Їх до нас і так заходить більше ніж треба.
