Кроскультурні студії – доказовість проти безапеляційності

Кроскультурні студії – доказовість проти безапеляційності
Кожного разу, коли дослідники намагаються порівнювати різні культури, вони ступають на слизьке, оскільки кожна людина належить до певної культури. Точка зору, що явно залежить від місця сидіння, заважає розглядати властивості культури відносно об’єктивно. Ми спостерігаємо як надмірне звеличення чогось суб’єктивно привабливого, так і компенсаторне самоприниження, аж до самоненависництва на етнокультурному грунті. Одним побутовий здоровий глузд підказує, що приєднання до чужої умовно високої культури підвищує статус, а іншим це видається принизливим та стратегічно програшним. Чи є серед цього публічного биття в груди місце для наукових підходів?

Поширений антропологічний підхід походить від вивчення матчастини, або ж, по- вченому, комплексу артефактів. Стосунки людей в спільноті походять від матчастини та практик користування нею. Ми початково визнаєм всі культури рівними. Але

  1. Серед культур деякі не сумісні з іншими. Топ-менджер, який потрапив в селище трайбалів, буде так само дезадаптованим, як племінний вождь в приймальні його офіса на 32 поверсі. Кожний з двох працює доступними йому засобами, серед спільноти, яка розуміє його методи керівництва. У практиці вождя трайбалів менше раціонального розрахунку, у топ-менеджера менше персонального вождизму. Це досить ймовірно, але трапляються і протилежні випадки.

  2. Культура, в якій лише підтримуються старі практики, приречена. Бо поруч є сусіди, більш пристосовані до змін матчастини, та відповідних змін соціальних стосунків. Отже, щоб своя культура лишалась привабливою, її теж поступово треба міняти. Традиція є джерелом розвитку, метафорично, корінням дерева, але не цілим деревом.

Старосвітське народознавство мало в своїй основі уявлення про душу народу і особливий дух місця. Це історично важливе і місцями красиве уявлення романтичної доби, яке виявилось малопомічним у розробці практичних рекомендацій. У нас така ментальність (с) це сумнівне самовиправдання для неробства і вивченої безпорадності. Так само можна сказати: ми котики, у нас лапки. Або: ми люди тотему свині, а до нас чіпляються із якоюсь там гігієною. Ніт. Ми здатні довільно включати раціональне мислення, хоча одним це дається важче, ніж іншим. Конкретно, що робити двом топ-менеджерам, або двом вождям з різних культур, які хотять між собою конструктивно співпрацювати? 

Тут на допомогу практикам прийшла кроскультурна психологія. Зокрема, Ґірт Хофстеде (1928-2020, Нідерланди) запропонував теорію культурних вимірів, які відносно точно описують культуру в цифрах. Початково він перевірив свої здогадки на службовцях корпорації IBM в різних країнах, потім на ряді інших вибірок, і збільшив кількість вимірів від чотирьох до шести. Плюси, мінуси, підводні камені? 

 Теорія працює тим точніше, чим ближче досліджувані спільноти знаходяться до Нідерландів, в географічному і культурному сенсі. Наприклад, в Бельгії початково розглядались дві спільноти, валони і фламандці. В результаті доведено існування між ними культурних розбіжностей. А в Індії, гіпотетично, одна культура, спільна для всієї країни.

Для України досі відсутні дані, які визнав достовірними засновник методу. Оцінка культурних вимірів аналітично виведена із даних іншого дослідження, які, скоріш за все, не є достовірними. Джерело: приватне електронне листування автора з Ґіртом Хофстеде, 2015 рік. На попередній версії сайту фірми, що надає консультативні послуги, вона позиціонувалась як інформована здогадка, зроблена молодшими колегами. Які (моя інформована здогадка) не відвідували Україну, і з різних причин відмовились працювати із локальними партнерами. Отже, мені доведеться згадати факти, які суперечать цій взагалі цікавій і корисній теорії. 

 

Дистанція влади. 

За балами культурних вимірів виходить, що Україна має високі показники нерівності, і в культурі нерівність вважається нормою. Однак, одним з об’єктивних показників нерівності є коефіцієнт Джині, співвідношення доходів 10% найбагатших і 10% найбідніших. За цим коефіцієнтом, Україна знаходиться поруч із соціалістичною Швецією, або із Словаччиною. Коефіцієнт Джині для РФ вдвічі вищій; він приблизно такий самий, як в ненависних московитам США. Можна також згадати, як умовно простих людей вдалось накрутити проти олігархів (тм). Хоча великий бізнес діє переважно в правовому полі, але цифри статків і медійні картинки передбачувано включають заздрість дрібного власника до великого. Соціальне уявлення, що великі статки чесно не заробляються, а тільки крадуться і віджимаються, слугує серйозним джерелом соціальної напруги. ААА!!!! Свинарчукииии!!!! 

Так, в нас були лідери держави, яким фанати на камеру цілували руку (Янукович), і міністри, які історично інформовано зображували чінопочітаніє в традиціях Російської імперії (Табачнік, за сумісництвом, доктор історичних наук). Але також були випадки демонстрації публічної зневаги до тих самих осіб. В Януковича кидали яйцем. Табачніка били по (пиці) обличчю квітами. І обидва згаданих посадовця в 2014 році втекли в Російську Федерацію. Де знайшли дистанцію влади, більш зрозумілу і прийнятну для себе. 

 

Індивідуалізм – колективізм. 

 Україна відноситься до помірно індивідуалістичних суспільств. Тобто люди розглядають себе як автономних особистостей, що мають власний інтерес, але мають вибірково узгоджувати поведінку. Для українців особливо важать горизонтальні соціальні зв’язки на близькій та середній дистанції; їм практично байдуже, що про них думають ті, з ким вони не збираються взаємодіяти. Типова ситуація знайомства двох московитів починається із з’ясування статусів, у кого він вищий. Українці комфортно почувають себе у симетричних стосунках, і організовуються по вертикалі переважно коли в тому є раціональна потреба, відповідна службі або роботі. Формула (ти начальник, я дурень) сприймається як дещо чуже, пережиток совітських часів, що на відміну від легендарної дешевої ковбаси викликає відразливі спогади.

Що відбувається при знайомстві московита з українцем? Звісно, автор розглядає ситуацію мирного часу, коли спілкування відбувається без застосування зброї. 

  1. Московит демонструє статус, реальний або трохи перебільшений. Українець поводить себе стримано.
  2. Московит сприймає стриманість як ознаку низького статусу, і пробує домінувати українця. Українець спочатку дивується, що малознайома людина так себе поводить, а потім реагує агресивно.
  3. Московит очікує, що тепер домінувати будуть його. Але українцю це видається зайвим, бо він вже припинив поведінку, що сприймалась як напад. Результат – взаємне роздратування. 

 Загалом, українці відносно адаптивні до чужих звичаїв, але для адаптації мають бути якісь раціональні причини. Наприклад, дуже хочеться поїхати на заробітки в Тюмень. Або відвідати сибірський табір, в якому за совітів сидів дід. Як там себе почуває товариство Меморіал? Кажуть, заборонили... Якщо ж ми знаходимось у себе вдома, то ви до нас пристосовуйтесь. Зокрема, лишайте свій безсумнівно високий статус для ситуацій, де він дійсно щось важить. А не носіться з ним всюди, як дурні з (георгієвською стрічкою) писаною торбою.

Київ, частковий демонтаж монумента російсько-української дружби,
2023 рік.
Фото – Вечірній Київ.

За 300+ років умовно спільного життя в одній державі ми так і не навчились взаємному розумінню. Тому марно розраховувати, що ми цьому навчимось експрес- методом, знаходячись в стані гарячої війни. Моє особливе вітання українським дослідникам, які продовжили доводити очевидно брехливу тезу про одін народ (тм) після 1991 року. Відповідальність за цю війну принаймні частково лежить на них, та іншій клієнтелі РосСотруднічества. Таким чином, ми змарнували час і вікно можливостей для повноцінних кроскультурних студій. В нас був шанс зменшити комунікаційні проблеми, і трансформувати конфлікт до його переходу в гарячу фазу. 

Так окупанти уявляють культуру підконтрольної частини
Запорізької області