На сьогоднішньому етапі це має розглядати як позитив з двох точок зору. По-перше, це свідчить про фатальну деградацію систему управління РФ. Кремль не є здатним ані забезпечити хоч якусь мобілізацію, ані підтримувати адекватне управління регулярними військовими з’єднаннями, тому йому доводиться вдаватися до таких, доволі специфічних і архаїчних засобів, як фактично напів-приватні армії васалів.
По-друге, саме формування національних і регіональних армій, – а наразі ми вже знаємо про формування «добровольчих підрозділів» Татарстану, Башкортостану, Нижегородської області, Примор’я, Калмикії та ще кількох російських регіонів, - є прямою дорогою до розпаду імперії. Ми вже знаємо про сутички між «кадирівцями», «бурятами» і «тувинцями» на українському фронті, навіть із застосуванням важкої зброї, ми давно знаємо про існування і специфіку застосування т.зв. «вагнерівців», які є насправді просто галузевою армією окремого олігарха, нам відомо про тактики використання «гарматного м’яса», мобілізованого з окупованих територій, про демонстративну псевдо-елітність «кадирівців»… Але всіх їх принаймні досі об’єднували спільні шеврони, форма, підпорядкування і забезпечення. Тепер, коли вони будуть формально представляти перш за все свої регіональні чи національні інтереси, ситуація має ще погіршитися.
І якщо кремлівське керівництво вважало, що війна консолідує владу і суспільство, то все (загалом-то, передбачувано) виходить навпаки: війна призводить до фатальної управлінської кризи і буквально розриває соціальну тканину РФ. Імперія входить у фінальну стадію свого розпаду, формально повторюючи ті процеси, якими супроводжувалося її становлення, але тепер вони мають зворотне спрямування...
