Якщо бути хоч трохи уважним, то в окремих явищах можна побачити прояви загальних соціальних процесів, які віддзеркалюють загальні соціальні і політичні тенденції.
Коротше, така собі байка про деякі особливості життя замкнених псевдо-елітарних груп в складному соціокультурному середовищі від самовидця.
Загалом давно відомо, що представництва міжнародних організацій мають купу різних привілеїв, зумовлені їхнім екстериторіальним статусом. Серед іншого, це окремі джерела розподілу деяких соціальних ресурсів - від ресторанів і магазинів до шкіл і лікарень.Теоретично, в цьому міг би бути сенс: наприклад, звільнення працівників міжнародних організацій від зумовлених національними законодавствами обмежень і заборон, не завжди і не всюди раціональних, якщо б еволюція цієї структури не призвела до дивних, на перший погляд, спотворень. Зокрема, доступ до цих ресурсів наразі регулюється складною багаторівневою процедурою, яка насправді є нічим іншим як специфічним соціальним ритуалом залучення у замкнену соціальну групу, і включає подання запиту кожною міжнародною організацією, його розгляд і схвалення, перевірку і верифікацію документів, особисту перевірку, оформлення спеціальних перепусток, їхню реєстрацію і активацію тощо. Але і це ще не все: в залежності від місця роботи, посади, типу і терміну контракту та ще деяких не завжди очевидних деталей, кожен співробітник отримує чітко визначену квоту на певні види ресурсів на певний період. Антропологічні прояви групової відокремленості, кастовості, ранжування і дистрибутивності тут помітні якось вже занадто наочно.
Тобто, це свідчить, що будь-яка бюрократична система у своїй еволюції рано чи пізно перетворюється на систему корпоративну, або навіть корпоративістську, який будуть притаманні специфічна ритуалістика, жорстка кастовість і дистрибутивна справедливість, - на кшталт пізньої італійської мафії, німецького націонал-соціалізму, радянського ізводу соціалізму, японських чи корейських чеболів абощо. Принцип тут один, бо саме він відповідає соціальним законам розвитку спільнот, керованих замкненими псевдо-елітарними групами. Власне, тому багато співробітників міжнародних організацій наразі відкрито гидує користуватися послугами такого шталту «соціальних сервісів». Але є нюанси. Наприклад, в оонівський магазин, де товари коштують в 2-4 рази дешевше, але дуже квотовані, відповідно до статусу покупців, регулярно навідуються певні категорії покупців. Це, звісно, технічний персонал міжнародних організацій, в якого невисокі статки, і для кого «дешеве завжди дешевше», або ті, хто є вразливим до відчуття статусу («понтів») і дистрибутивної справедливості, тобто, зокрема, – росіяни. Бо тут жеж одночасно і понти – «я допущений до благ, до яких інші смєрди не мають доступу», - і халява – «я спіймав золоту рибку і тепер отримую своє», - тобто і кастовість і дистрибутивна справедливість,. Це відповідає патерну колективістського сприйняття, настільки притаманному російському суспільству. А найцікавіше в цьому те, що про те, що ти допущений до цієї годівнички ще й розповідати не прийнято; лише в тісному колі і як напів-таємницю. Бо така система майже обов'язково має передбачати якусь систему санкцій за порушення нормативів, включаючи неписані, а система стукацтва в міжнародних організаціях розвинена дуже добре і працює вкрай ефективно…
Для тих, хто пам’ятає «радянську партійно-господарську номенклатуру», тут нічого нового чи незнайомого нема, звісно: корпоративізм він є однаковим у своїх проявах, бо є віддзеркаленням одних соціальних процесів.
